СЕРГІЙ ГУПАЛЕНКО: “Справжній вболівальник грубощів в бік футболістів собі не дозволить…”

Наприкінці 2018 року на посаду старшого тренера до Академії “Всеукраїнський центр футболу і футзалу “Черкащина” прийшов славнозвісний фахівець у футзальних колах Сергій Гупаленко.

Сергій Станіславович стояв у джерел вітчизняного футзалу. На початку дев’яностих він виступав у рідному Запоріжжі за місцеву “Надежду”, у складі якої виграв перше своє чемпіонське звання. А, вже в 2000-х роках на посаді головного тренера до звання кращої команди України він привів івано франківський “Ураган”. Чимало часу Сергій Гупаленко попрацював у Білорусі.

До Вашої уваги інтерв’ю із Сергієм Станіславовичем, яке він надав для нашого сайту.

– Ви грали і у футбол, і у футзал. Розкажіть про свою кар’єру?

– Так, до 1992 року я грав у футбол, а потім перейшов у міні-футбол, коли його тільки почали організовувати. Зараз, навіть, уже не згадаю, як так вийшло, що покинув великий футбол. Ми, команда «Надежда» (Запоріжжя), в перший же ж рік стали чемпіонами. І потім уже «пішло-поїхало»: наша команда завоювала два чемпіонства, кубок, також були призерами (друге, третє місце).

– Розкажіть про свою тренерську кар’єру?

– Я закінчив грати в 38 років, і у 2008-му розпочалася моя тренерська кар’єра. Перша команда, яку я тренував була «Ураган» (Івано-Франківськ). З нею ми виграли і чемпіонство, і супер кубок, а також постійно були в призерах.

– Пам’ятаєте свій емоційний спіч до уболівальників на післяматчевій прес-конференції? («Ураган» – «Енергія», 4:4 2011 р. тоді глядачі з трибун викрикували образливі фрази в бік бразильських футболістів – ред.)

– Так, пам’ятаю.

– Як Ви можете прокоментувати цю ситуацію?

– Така ситуація з боку глядачів була уже не вперше, і в мене, просто, назбиралось. Коли бразильські футболісти тільки приїхали, і ми ще будували гру, їм викрикували з трибун образи. Це було складно, адже в Україні бразильці були тільки в «Шахтарі», і їх уболівальники ще не могли сприймати. Образливі вигуки були кожну гру. Якщо темношкірий футболіст зробить якусь незначну помилку, і на нього уже починали кричати, і ображати. І тому я уже в якийсь момент не витримав, і висловив свою думку. А коли ми виграли чемпіонат, то з бразильці стали уже для багатьох кумирами, з ними почали всі фотографуватися, і стосунки налагодились.

– Що Ви можете сказати про тих уболівальників?

– Я вважаю, що справжній вболівальник грубощів в бік футболістів собі не дозволить. Нажаль, у нас в Україні і у футболі, і у футзалі є така тенденція, що багато приходять подивитись не як команда виграє, а як вона програє, адже тоді буде привід критикувати. Таких людей, я вважаю не уболівальниками, а анти-уболівальниками.

– Ви емоційна людина?

– Так, емоційний. Це в мене, так би мовити, в крові. Проте, з віком розумієш, що потрібно стримувати свої емоції. Але якщо відбуваються неприємні ситуації часто, то це все назбирується, і можу якось емоційно відреагувати. Хоча я собі ніколи не дозволяв зайвого, і вважаю, що говорив по справі. І, навіть, в тій ситуації з іноземними гравцями, я вважаю, що вчинив правильно.

– Були такі моменти, що Ви жалкували за свої вчинки через свою емоційність?

– Так, напевно ж були, але я зараз уже і не згадаю. Ми всі ж люди, і іноді перегинав палку, хоча намагався стримувати емоції, адже я був на слуху, і мої слова якби були якісь неправдиві, то це все б «вилазило» і було погано.

– Коли були гравцем, у Вас було якесь прізвисько?

– «Гупа», в мене прізвище Гупаленко, тому так і називали.

– Як Вас зараз називають гравці?

– Сергій Станіславович, або просто Станіславович. Ніяких прізвиськ. Можливо, якісь і є, але я про це не знаю (сміється). Я зі своїми колишніми гравцями залишаюся в хороших стосунках, і коли приїжджаю додому, в Івано-Франківськ, то ми зустрічаємось десь, поговоримо.

– Можете на тренуваннях пожартувати з гравців, і їм дозволити жартувати з Вас?

– Так, обов’язково. Це нормальний робочий процес. Не повинно бути так, що прийшов тренер, і постійно тримає всіх в напрузі. Тому повинна бути якась емоційна розрядка, і вони зі мною можуть пожартувати, і я з ними. Проте це все було не на шкоду, без сарказму, я нікого не принижував.

– Можете когось на емоціях обматюкати на тренуванні?

– Ні. Зараз стараюсь взагалі не сквернословити.

– Ваші завдання в академії?

– Основне завдання, яке мені дав Володимир Григорович Лашкул, президент ФК “Черкащина – Академія”, – виховати білозірських хлопців. Зараз триває відбір. Здебільшого у нас юнаки 2010, 2011, 2012 р.н., навіть 2013-хх приходять, але їм ще ранувато, зараз нам важливо їх зацікавити. Тобто задача виховати юнаків у повноцінних футболістів, щоб вони грали. Можливо тут організуємо якусь команду з міні-футболу, якщо Володимир Григорович вважатиме за потрібне. Я бачу, що тут є всі умови.

Взагалі, я вважаю, що головне завдання дитячого тренера виховати футболіста. Я розумію, що директора клубів вимагають результату, але це неправильно. Адже щоб був результат, потрібно дітей готувати фізично, що взагалі шкідливо для них.

– Можете назвати переваги українців і бразильців на полі і в характері?

– Бразильці відрізняються своєю фізіологією, вони пластичні. А в емоційному плані, вони футзал сприймають дійсно як гру, а наші бояться зробити помилку, сприймають це як роботу. Тому що нас постійно «били по голові» за результат. А в бразильців так, програли гру, і вони про це уже не згадують, уже в роздягальні співають пісні, танцюють. Так, звичайно, вони зробили висновки, і «йдуть далі». А українці ще тиждень ходять похнюпившись, тому що керівництво постійно нагнітає. У наших ще є страх, що їх можуть вигнати, або не заплатити гроші. У мене був один бразилець, який прийшов на тренування в день зарплати, запитує: «зарплата є?», йому відповідають «завтра буде», він сказав: «завтра зарплата – завтра і футбол», розвернувся і пішов.

– Яка є різниця між білоруським і українським футзалом?

– До 2014-го білоруський футзал навіть і «поряд не стояв». У нас був супер-рівень, але після ситуації, яка сталася в нашій країні, рівень різко упав. 46 топ-футзалістів, а потім ще через рік 50, переїхали з України грати в Білорусію. Минулого року там чемпіонат уже трішки втратив рівень, адже зараз Українці знову починають перебиратися назад. Проте зараз в Білорусії рівень високий.

– Слухаєте музику?

Так, я слухаю різну музику, і поп, і радянську, і Круга, і Олену Ваєнгу, я будь-яку музику слухаю. Також іноземна мені подобається, старі гурти, такі як Secret Service.

– ТОП-3 ваших улюблених виконавців?

– В мене немає улюблених виконавців, я слухаю будь-яку музику. Останнім часом слухаю Леонарда Коена. Він співає музику яка підходить більше для сна.

– Співаєте в душі?

– В молодості співав, а зараз уже нібито ні. Хоча, коли співаєш в душі, то можеш і не помічати (сміється).

– Щоб Ви можете побажати нашим читачам?

– По-перше хочу побажати усім здоров’я. Також хочу, щоб уже у нас в країні уже все наладилось. Хочу, щоб в Україні настала нарешті стабільнісь. І найголовніше, бажаю всім сімейного благополуччя.

Хочу ще попросити у вболівальників, щоб вони приходили вболівати за команду, а не критикувати. Не потрібно приносити негатив, адже хлопці це все чують на полі, і це неприємно.